Космопорт як хаб для економічного розвитку

0
1969

Поняття «КОСМОДРОМ» поступово передає естафету іншому, ширшому – «КОСМОПОРТ».

Якщо під космодромом завжди мали на увазі вертикальний зліт ракети-носія, то у випадку космопорту передбачається також й повернення до місця старту, як правило вертикально, його складових елементів або навіть й пілотованого чи вантажного космічного корабля.

Більш ширше застосування космопорту відбувається при горизонтальному зльоті та посадці – як носія орбітального апарату так й самого орбітального апарату. Для цього «космічна гавань» має бути обладнана достатньою якістю та довжиною злітно-посадковою смугою.

Конкуренція у світі між майданчиками для нетрадиційного доступу до космосу – в рамках суборбітальних польотів з тривалістю до 10-15 хвилин у стані невагомості на висоті вище за 100 км (для туризму або наукових чи технологічних експериментів), або для запусків нано- та мікросупутників на навколоземні орбіти ракетами-носіями надлегкого класу (навіть, у тому числі, з мобільного устаткування) – набуває невіданих розмірів.

В одних лише сполучених Штатах Америки мають дозвіл на такі операції вже 11 космопортів. Хоча 5 з них ще не відмітились жодною активністю з доступу до космосу або повернення з нього. І як би ж мова йшла лише про повністю приватний капітал. Навіть база ВПС Ванденберг після того як Пентагон приєднався до програми замовлення пускових послуг у приватників ( в тому числі й з приватних космопортів) вимушено також вступити у «комерційні відносини».

Великобританія, у цьому питанні, пішла ще далі та активно застосовує механізми державно-приватного партнерства для якнайшвидшого розвитку будь-яких видів космопортів – як для класичних вертикальних пусків так й для горизонтальних зльотів і посадок, – розуміючи що «потяг відходить».

У Європі центри з пусків геофізичних (метеорологічних) ракет, наприклад у Норвегії та Швеції, не залишаються у стороні від створення умов у вже «обжитих місцях» для залучення власників ракет-носіїв надлегкого класу. Тоді як на п’яти їм наступають пропозиції з місць, які ще ніколи не асоціювались з доступом до космосу – Азорські острови (Португалія) та кінчик «каблука італійського чобота». Для азійсько-тихоокеанського регіону також можна знайти чимало подібних прикладів.

Що ж так приваблює до такого виду активності як державу так й приватників ?

Перші кроки до космосу будуть простішими якщо починати з малого. Всі йдуть подібним шляхом – хтось семимильними, а у когось коштів та зусиль вистачає на «черепашачу» швидкість. У всіх випадках відпрацювання технічних рішень, унікальних технологічних винаходів та невідомих до цього процедур потребує певної послідовності та масштабування від малого до все більш крупного літаючого виробу. А це і є сенсом життя сотень інженерів та тисяч осіб технічного персоналу, якщо брати загальну картину.

Навколо таких осередків завжди налагоджується система їх побутового та соціального забезпечення з однієї сторони та розвиток економічної активності у всьому найближчому регіоні з іншої – особливо, коли прогрес у розробках надає можливість залучати туристичний бізнес до організації бажаючих бути присутніми під час найбільш яскравого видовища – пусків (зльотів) та посадок.

Як демонструє досвід NASA, що виконує відповідне завдання Національної космічної політики та активно бере участь в освітніх програмах напрямку STEM (Science, Technology, Engineering, Mathematics), – починаючи з підліткового віку та закінчуючи студентами, які стоять на порозі самостійного працевлаштування, – всім надається можливість у різних організаційних формах залучитись до роботи з організації та проведення пусків.

І не потрібно лякати людей нібито небезпечними для життя та здоров’я побічними продуктами діяльності від таких видів активності. Це вже давно не актуально, оскільки наразі використовуються найбільш екологічно можливі компоненти палива та застосовуються жорсткіші вимоги щодо захисту навколишнього середовища. Сучасні технології не вимагають обов’язкового раніше відчуження сотень квадратних кілометрів та безлюдної території (наприклад, у сусіда-агресора приватний космодром для суборбітальних туристичних польотів, експертиза щодо якого наразі проходить у Роскосмосі, має розташовуватись майже у центрі Московії – Нижегородській області, – на клаптику 5-7 км по периметру).

Таким чином, космопорт фактично становиться хабом для економічного розвитку, технологічних проривів та освітніх проектів, що значно покращує стан регіону, де він розташовується. Це особливо важливо, насамперед, для депресивних або близьких до них за багатьма показниками, куточків країни.

У наших умовах, коли злітно-посадкові смуги та ракетні полігони знаходяться у власності держави (не важливо – у військових чи під цивільною адміністрацією), бізнес можна залучати у цю сферу лише в рамках механізмів державно-приватного партнерства, які доречно застосувати під час реалізації поки що умовної (Загально)державної цільової економічної космічної програми або роботи умовного Фонду розвитку аерокосмічних технологій.

А розвернутись є де – Житомир чи Біла Церква, Кропивницький чи Кривий Ріг, узбережжя Чорного моря на півдні України (можливо одночасно, а не тільки в одному місці) – було б тільки бажання та відповідні інвестиції (у космічних справах, держава та приватники разом з науковцями та технарями – це СИЛА).

 

Експерт-аналітик з аерокосмічної діяльності
Space Logistics Ukraine
Андрій Колесник

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ