Богдан Логвиненко: «Переїзд із міста в село – це також подорож, але значно глобальніша»

0
1228

Вчені зазначають, що до 2050 року близько 70% населення планети буде проживати в містах. Ми поспілкувалися із засновником проекту Ukraїner Богданом Логвиненком та дізналися, чи спостерігається така тенденція урбанізації в Україні, і що сьогодні являє собою українське село.

Дослідницький проект Ukraїner має на меті проїхати з експедиціями 16 історичних земель України. Позаду вже 13 регіонів і наразі триває мандрівка Наддніпрянщиною.

— Розкажіть про останні новини проекту, Вашу команду та експедиції.

— Остання експедиція тривала два місяці. Зазвичай, після кожної подорожі ми повертаємось в Київ, але цього разу вирішили об’єднати три поїздки півднем і зекономити трохи часу. Цього року ми плануємо завершити всі експедиції. Позаду вже такі регіони, як Закарпаття, Приазов’я, Полтавщина, Полісся, Бессарабія, Сіверщина, Поділля, Карпати, Буковина, Таврія, Причорномор’я, Запоріжжя. Зараз триває подорож Наддніпрянщиною.

Основна команда, як і минулого року, складається із 20 людей, з них 6 працюють full-time. Нас підтримують більше 200 волонтерів з усього світу.  Також змінився спонсорський склад. Наразі ми працюємо з такими компаніями, як Land Rover, !Fest, Yedynka DGTL:Єдинка, Fujifilm Україна. Завдяки техніці, якою нас забезпечила компанія Fujifilm, наші майбутні  відео будуть виходити у форматі 4К.

— За час існування проект став більш впізнаваним?

— Так. І не тільки географічно, а й галузево. Наприклад, наш матеріал про Утконосівку бачило безліч аграріїв з багатьох країн. Це класний матеріал на аграрну тему. Відео про гончарів і скульпторів дивляться інші гончарі і скульптори. Так інформація розповсюджується.

Одного разу ми спробували знімати на заводі.  Проте зйомка була складною, тому що раніше ми не знімали нічого про заводи. І нас в цій сфері не знають.

— Свої експедиції Ви почали із сіл. Це не випадково?

— Села є менш доступними для людей. Це виклик усій нашій команді – показати те, що більш важкодоступне та те, про що не пишуть інші медіа. Набагато простіше поїхати на якусь подію в Києві і зробити матеріал. Через це до деяких сіл просто не доїжджають.

Крім того, саме слово «село» одразу викликає якийсь негатив, стереотипи про «далекість», обмеженість. Але я вважаю, що таке сприйняття села змінюється і ми хочемо це показати.

Навіть враховуючи реалії сьогодення, коли працю багатьох людей можна автоматизувати, на все більші об’єми чогось потрібно все менше людей, але все одно без села не буде міста. Технікою не замінити все на 100%. Наприклад, крафтове виробництво вина, сиру чи меду. Це може зробити тільки людина. І про таких людей ми хочемо розказати.

— Які вони, села України сьогодні?

Є села кількох типів. Перші – вимираючі, де до влади прийшов сільський голова і вирішив, що все належить йому. Ці села вимирають. Інший тип – села, які почали перетворюватись на кластери або вже стали кластерами. Одним із найяскравіших прикладів є Утконосівка. Кластери працюють за таким алгоритмом: хтось один в селі почав займатися певним промислом (вирощуванням капусти, помідорів, огірків), сусіди це помічають, розуміють, що справа дає прибуток і починають і собі займатися. Кластери існують за рахунок того, що у нас сировинна економіка.

Мені найцікавіша тема кластерів, бо вони — форма майбутнього існування села. Що дуже дивно: села-кластери і вимираючі села можуть бути сусідніми, але люди настільки мало комунікують одне з одним, що подібне підприємництво не потрапляє в сусідні села. Ми все-таки живемо у XXI столітті, і люди постійно обмінюються досвідом. Цікаво спостерігати за тим, як хтось намагається виживати, а хтось будує своє життя.

Третій тип сіл, але це рідкість, – коли до влади прийшов адекватний керівник і почав пропагувати  підприємництво. Зазвичай, ці села не розвиваються, як кластери, але там з’являються якісь проекти, малі підприємства, туристичні офіси. Це, на жаль, рідкість.

Також є села, куди приходять великі компанії, відкривають свої виробництва. І село живе за рахунок цього виробництва. Це може бути, наприклад, завод. Спостерігається тенденція до збільшення виробництва, що не централізовано в Києві. Компанії намагаються використати той потенціал сільських жителів, який ще не використаний.

— Села-кластери мають перспективу стати містами?

— Їм це не потрібно. Для чого селу ставати містом? У людей є потенціал зробити виробництво на базі цього кластеру, не відправляти сировину на базар, а залишати її у селі, переробляти і створювати готову продукцію.

— Які тенденції розвитку підприємництва в селах?

— Найактивніший розвиток демонструють села-кластери. Ми навіть думали зробити проект – запросити людей з різних сіл-кластерів і влаштувати їм курс бізнес-освіти, щоб вони повернулися назад і почали втілювати ще більші проекти.

Одна із причин, чому в Україні так мало підприємництва — це страх того, що все заберуть. І це не лише про аграрну сферу. Ми їздимо країною і бачимо, що в деяких мікрорайонах міст немає кав’ярень, пральних. А це базові потреби і зовсім простий бізнес. Більшість людей просто не здогадується, що можна зайнятися такою справою. А ті, хто здогадується, бояться.

Був наочний приклад в Яремчі. Хтось відкрив там перший велопрокат в карпатському регіоні. Наступного року в Яремчі вже було 7 велопрокатів. Їх відкрили люди, які мають гроші і готові їх вкладати, але через страх вони не подумали, що можна зробити мотопрокат чи прокат байдарок і працювати більш ефективно.

За рік наших експедицій ми дуже рідко стикалися з сільськими головами, які були раді нас бачити і хотіли щось показати. Вони навпаки бояться, що до них почнуть приїжджати і їм доведеться працювати. Якщо глобально подивитись на ситуацію, то просто ніхто не хоче працювати. Причини різні: страх, незнання, лінь, але проблема одна і загальна для всіх. Можливостей неймовірно багато, але ніхто нічого не хоче робити.

— Як багато людей повертаються жити в село?

— Як на мене, таких людей багато. В селі можливий розвиток і підприємництва, і туризму, і культури. Серед тих, хто їде до села є два типи людей: ті, хто просто повертається в село жити, і ті, хто повертається в село щось створити.

Мені подобається, коли люди переміщуються і починають щось створювати. Коли люди подорожують, не лише в плані якоїсь одноразової поїдки, а також із міста в село. Це просто значно глобальніша подорож. Чим більше люди подорожують, тим більше вони намагаються проаналізувати пережитий досвід, вижати щось з нього і створити. Недарма Леонід Кантер (український продюсер, кінорежисер, тележурналіст, мандрівник та письменник – ред.) об’їхав багато країн і потім вже створив мистецький хутір Обирок. Я знаю безліч проектів в селі від людей, які надзвичайно багато бачили. І вони поїхали в село не тому, що їх виштовхнуло місто, вони просто хочуть робити щось важливе.

Подорож із міста в село – це подорож вглиб власної країни. Це виклик не лише собі, це виклик суспільству.

— Чому виникають мистецькі хутори, такі як Обирок?

— Можна виїхати в село там, де ніхто не живе і самому робити все. Але самому не стане там життя. Тому однодумці просто збираються групами і спільними зусиллями будують щось нове. На Обирку, наприклад, живе досить багато людей і ніхто ніколи не дублював чиїсь функції, кожен має свою роль. Кількість людей може збільшуватися чи зменшуватися, але у кожного є своє місце. Це просто спільноти однодумців.

Я, наприклад, не зміг би жити на хуторі. Мені підходить формат існування, коли можна створити своє середовище, не прив’язуючись до місця. Тобто, в мене завжди є якесь власне зручне мені середовище, де б я не був. Я можу їхати за кордон, в будь-яку країну світу, але мене завжди будуть оточувати люди з близькими мені цінностями і інтересами.

— Кількість сіл в Україні змінюється?

— Ми не повертаємось в ті регіони, де вже були експедиції, тому я не можу говорити про динаміку. Скрізь можна жити. Є безліч людей, яким подобається жити там, де більше ніхто не може.

Я впевнений, що чим ефективнішою буде комунікація, як інформаційна, так і інфраструктурна, тим більше люди будуть розосереджуватися по країні. Тим більше вони цінуватимуть можливість жити заземлено, а не на 36 поверсі.

Політика комуністичної партії створила негативний культ села, бо село мало бути знищеним. Але це неправильно. Коли ти їдеш Італією чи Францією, то не виникає уявлення, що там страшна урбанізація.

Деякі села зникають, але в цьому немає нічого погано. На місці чогось мертвого народжується щось живе.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ