Тетяна Люлька: «Потрібно розглядати освіту як інвестицію»

0
4156
На фото: ідеолог міжнародного проекту "Місто Професій" Тетяна Люлька. Джерело: paparazzi.

Людина, яка займається улюбленою справою, робить її досконало. І рівень щастя напряму залежить від рівня задоволеності своєю роботою. На жаль, сьогодні кожна п’ята молода людина в Україні не має постійної роботи. Це є результатом неправильно обраної професії, тиску з боку батьків та суспільства. Вирішувати цю проблему потрібно з самого дитинства.

Міжнародний проект «Місто Професій» вже п’ятий рік поспіль дає дітям можливість дізнатися більше про досі невідомі їм професії, спробувати себе у різних напрямках діяльності. Напередодні п’ятого сезону проекту ідеолог «Міста Професій» Тетяна Люлька відповіла на найпопулярніші запитання про проект.

— Сьогодні в Україні існує чимало проектів, що допомагають дітям визначитися із майбутньою професією. Чим «Місто Професій» суттєво відрізняється від них?

— У нас є декілька дуже важливих переваг над схожими проектами. По-перше, «Місто Професій» абсолютно безкоштовне для дітей. Фінансово нас підтримують партнери і це дозволяє створювати величезний трафік на заході. Лише у нас ви можете за п’ять годин зустріти в одному місці п’ять тисяч дітей.

По-друге, у нас представлена рекордна кількість професій, яку ви не знайдете у жодному іншому проекті. Минулого року ми поставили новий рекорд – 156 професій в одному місті. І, найголовніше, у нас усе справжнє. Якщо діти пробують себе у професії будівника, то вони використовують справжню цеглу, а не пластикову. Якщо вони йдуть на локацію пожежників, то бачать там реальну пожежну машину і гідранти.

— Цього року розпочинається вже п’ятий сезон «Міста Професій». Як за цей час проект змінився?

— За чотири роки і сам проект, і наша команда змінилися. Та перша думка, з якої лише починалося «Місто Професій», сьогодні має уже інший сенс. Якщо чотири роки тому ми позиціонували проект як профорієнтаційний, то зараз нашою метою є формування нації свідомого вибору.

Раніше ми хотіли познайомити дітей з усіма тими можливостями, що приготував для них світ. Тільки уявіть собі: існує понад 40 тисяч професій, а ми переважно обираємо лише ті сфери діяльності, де працюють наші батьки, друзі або знайомі.  Сьогодні ж проект робить більший акцент на свідомому виборі майбутньої професії. Адже якщо людина підійде свідомо до цього питання, то вона займатиметься лише тією справою, у яку закохана, і отримуватиме від цього задоволення. Такі люди викладаються по максимуму і створюють дійсно якісний продукт. Саме вони роблять нашу економіку кращою і рухають країну вперед.

— Які цінності поширює проект?

— Це мої особисті цінності, які прослідковуються у всіх наших проектах. По-перше, внутрішня свобода та свобода вибору. Я завдячую своїм батькам тим, що мала цю свободу і мала підтримку з їхнього боку. Я не боялася помилятися і завжди могла покластися спочатку на своїх батьків, потім на близьких, а зараз – на команду.

По-друге, щирість та чесність, насамперед перед самим собою. Коли ти можеш визнати, що помилився або, навпаки, впевнено відстоюєш якусь ідею. І, по-третє, патріотизм. Це не тоді, коли ти одягаєш національну символіку, а коли спілкуєшся українською, коли твої діти навіть і не думають виїжджати жити закордон, бо розуміють, що від них залежить майбутнє цієї країни. Це не та політика, що зверху, а та, яка щодня відбувається у тебе вдома, у дворі, в місті. Ці цінності надзвичайно важливі і ми намагаємося їх ще більше демонструвати на «Місті Професій».

— Які найбільші проблеми Ви помітили під час проведення проекту?

— Ми, як організатори «Міста Професій», бачимо просто тотальне бажання з боку батьків контролювати своїх дітей. Саме тому ми створили дискусійну панель «Сучасна освіта і професії майбутнього», де шукаємо причини і пояснення, чому більше половини українців працює не за спеціальністю.

— Чому? Назвіть три основні причини.

— По-перше, у нас діти через суспільний тиск просто не можуть собі дозволити кудись не вступити після школи. У США існує така практика і я зацікавилася, чому вона не приживається у нас. Справа в тому, що американці прагматичні, вони розглядають освіту не просто як отримання диплому, а як інвестицію. Інвестицію своїх грошей, свого часу. І як у будь-якому бізнес-проекті, вони розраховують і зважують усі ризики. У нас же дитина після закінчення ВУЗу приносить батькам їхній омріяний диплом і не знає, що далі з цим робити.

По-друге, наші батьки з найкращих міркувань хочуть захистити свою дитину від помилок. Але вони не розуміють, що ці помилки все одно колись стануться: у тридцять років, п’ятдесят. І тоді вони матимуть гірші наслідки. Я вважаю, що все, чого я досягнула, було лише через велику кількість помилок. Наша культура ще не готова до такого. Якщо ти припускаєшся якоїсь помилки, то тебе відразу засуджують. Тому в Україні треба викохувати культуру помилок, треба давати людям шанс помилятися.

Ну і по-третє, штучна престижність. Коли я навчалася у школі, було престижно працювати юристом, економістом. При цьому більшість дітей навіть не уявляла, у чому полягає ця робота, які її основні переваги та недоліки. Саме у цьому полягає свідомий вибір – коли ти зважено обираєш те, чим займатимешся у майбутньому і що тобі приноситиме радість. Тому «Місто Професій» і усе, що ми робимо, сфокусовано на тому, аби дати більше інформації дитині про професії світу, аби вона могла самостійно приймати рішення, залучившись підтримкою батьків.

— Як Ви відбираєте професії для проекту?

— Ми намагаємося дати ексклюзивну професію, щоб партнери відчували себе значимими. Тобто, якщо ми маємо будівельний майданчик, то він у нас лише один. Але водночас ми дуже сильно відстежуємо роботу партнерів на заході, аналізуємо трафік на локаціях. Якщо якась компанія просто прийшла роздати свою рекламну продукцію і не задовольняє дітей на 100%, то, скоріше за все, таких партнерів ми не візьмемо в наступне місто чи сезон.

Ще дуже важлива зарядженість самих керівників. Якщо вони дійсно захоплені своєю роботою, то діти відчувають все і самі заряджаються любов’ю до тієї чи іншої професії. Навіть на моменті перемовин вже стає видно, наскільки людина включена у свою роботу.

Більшість наших партнерів приходить на проект для того, аби зустрітися із потенційними майбутніми працівниками. І я обожнюю працювати з такими людьми, бо вони вміють зацікавити дітей.

— Чи відрізняється чимось специфіка проведення «Міста Професій» у різних регіонах?

—Загалом різниця не значна. Десь відчуваєш неймовірну віддачу від волонтерів, десь дуже сильно допомагають партнери. Наприклад, ми дуже боялися, як сприймуть проект в Маріуполі. Але все-таки вирішили провести там цього року «Місто Професій», бо, побувавши там із лекцією, я побачила дуже багато вмотивованих людей. Тому ми просто не можемо оминути це місто. У Вінниці, наприклад, цього року наші партнери зробили усе можливе і неможливе, аби діти з маленьких міст також мали можливість побувати на проекті. Вони самостійно свідомо розширили свою діяльність для того, аби «Місто Професій» дійшло і туди.

— Як Ви мотивуєте команду?

— Найголовніше – це власний приклад. Я готова інвестувати свій час та зусилля в команду, проводити з ними зустрічі, пояснювати, обговорювати, чому ми робимо саме так, а не інакше. Я шукаю людей зі схожими цінностями, заряджених. В цьому плані цей рік для нас є дуже показовим, бо команда розширилася, прийшли нові люди і я буквально не встигаю за ними. Вони дуже вмотивовані, хочуть зробити усе по максимуму, ставлять нові цілі і прагнуть досягати більшого. Наприклад, цього року ми запланували провести «Місто Професій» аж у 70 містах. Ми ростемо, розвиваємося, не стоїмо на місці.

— Де Ви самі черпаєте натхнення?

— Я дуже довго думала, що натхнення  – це те, що потрібно шукати у фільмах, подорожах, спілкуванні з новими людьми. Але десь півроку тому я зрозуміла, що натхнення – це те, що всередині мене. Для того, щоб відновити сили та надихнутися на нові дії, не потрібно кудись іти, з кимось зустрічатися, хоча й мене досі надихають заряджені люди. Ні, для цього мені варто просто побути годинку наодинці із собою. Думаю, що така внутрішня сила є у кожного, просто потрібно до неї прийти, а на це кожному свій час.

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ