Історія успіху одного письменника — Томас Олде Хьовелт

0
1145

У 2017 році в Україні вийшов з друку роман нідерландського письменника Томаса Олде Хьовелта, перша книга автора, яку було перекладено українською мовою. Книга написана в жанрі жахів і розповідає історію про надприродну силу, яка захопила американське провінційне містечко і тероризує місцевих жителів. Роман розлетівся по всьому світу, отримав схвальні відгуки як критиків так і мастодонтів світової літератури, а права на його екранізацію викупила компанія «Warner Bros». Стівен Кінг і Джордж Мартін назвали книгу «неймовірно оригінальною» і «мабуть, найкращою книгою в жанрі жахів в 2016 році». Community поспілкувався з автором роману, дізнався, як писати книги так, щоб захопити читача, чому література — це теж бізнес, і що редактор здатен дати молодому автору.

— Про що Ваша книга? Хто центральний персонаж книги? Відьма чи жителі міста?

— З одного боку, це страшна історія про місто, в якому живе відьма із XVII століття, очі якої зашиті. Її бояться, вона тримає в жаху жителів міста. Але в той самий час, це історія про те, як суспільство справляється з невідомим. Книга розповідає не про надприродне зло, а про людське зло. Я, як письменник, захоплююсь темною стороною людської душі. Мені цікаво, що буде, якщо людина опиниться у ситуації, коли її село населене надприродними силами, і вона не може його покинути, тому що прокляття змусить покінчити життя самогубством. Що вона робитиме? Ми хочемо думати, що залишимося раціональними та мудрими. Та ніколи не можна бути впевненим у тому, як ти поводитимешся у такій ситуації. По-справжньому хороша, моторошна історія — це не тільки про надприродне зло, відьом та демонів. Це історія про людей.

— Існує думка, що письменник пише про те, що дійсно пережив. Чи є у книзі персонажі, списані з реальних людей?

— Так, моя бабуся була відьмою! (сміється). Кожен персонаж наділений частинкою тебе самого. Я асоціюю себе, у більшій мірі, з сином сімейства, який прагне уникнути прокляття, адже він – ідеаліст. Він дуже прогресивний, намагається бути хорошим у стосунках з іншими людьми. А я сам ідеаліст. Я прагну чогось, намагаюсь брати від життя все.

Я з Голландії, а це дуже приземлена країна. Якби відьма з ХVII століття із зашитими очима з’явилась у кутку кімнати, будь-яка нормальна людина втекла б у паніці. Але голландець накине рушник їй на голову та продовжуватиме читати газету. І я вигадав цього персонажа – дружину м’ясника. Вона практична жінка, бажає мати хороші стосунки з відьмою, адже боїться моменту, коли у відьми відкриються очі та станеться жахливе. Кожної середи вона приносить відьмі невелику тарілку паштету.

— Скільки часу пішло на написання цієї книги? Як ви організовували час?

— Я – full-time writer. Кожну секунду я живу у своїй історії. Мої друзі говорять, що, коли я пишу книгу, я ніби з ними, а ніби й ні. І я розумію, що дійсно на вірному шляху, коли книга мене захоплює. Це означає, що вона захопить і читача.

«Відьма» зайняла дуже мало часу. Я написав її за чотири з половиною місяці. Це було круто. Я жив у своїй історії, переживав те, що переживають персонажі. Сюжет розвивався сам у процесі написання і я до останнього не знав, як все закінчиться. У книзі є правило: ніколи не відкривати очі. І як письменник я розумів, що щось піде не так. Я не знав, що саме, але в один момент все зміниться чи зруйнується. Так і вийшло.

— Зараз над чимось працюєте?

— Так, я працюю над новою книгою вже три роки і ніяк не можу завершити її. Це історія про одержиму людину та екзорциста. Мені завжди здавалось захоплюючим змінити формат історії про одержимість. Вони зазвичай засновані на релігії – демон, що вселяється у людину, та священник, який намагається викорінити його. Мені здається, що і дещо інше може зробити людину одержимою.

Я часто ходжу у гори. І кожного разу я відчуваю, що гори мають душу. Багато скелелазів стверджують подібне. Тому головний герой книги – скелелаз, який потрапляє у жахливу катастрофу у горах. Він дивом залишається живим і повертається додому, але вже не таким, яким був раніше. Сила природи закипає у ньому та змінює його сутність.

— Ви написали свою першу книгу в 18 років. Що вас підштовхнуло?

— Частина мене завжди прагнула стати письменником. Коли мені було 11 років, я читав всі дитячі жахи та слухав моторошні історії. Тоді, наприкінці 90-х, Стівен Кінг був особливо популярним. Мама не дозволяла читати його книги, вважаючи їх занадто страшними. Тому я читав анотації до всіх його творів, знав їх напам’ять, а потім домислював історії самостійно. Одного разу я стояв у книжковому магазині, дивився на книги Кінга і говорив собі, що стану таким, як він, що буду писати. І як тільки я зрозумів, що хочу цим займатись, взявся старанно працювати. Я поставив собі ціль – досягнути рівня Стівена. З часом я зрозумів, що це неможливо, адже він – феномен популярної культури. Він – єдиний у своєму роді. Тому кожен раз, досягаючи певного успіху, я ніколи не буваю до кінця щасливим. Але, не дивлячись на це, я рухаюсь далі. І деякі речі вселяють у мене впевненість. Наприклад те, що «Відьма» публікується у 26 країнах світу. Або, наприклад, поїздка в Україну. Мене це сильно мотивує.

— Хто ще повпливав на вас? Кого ви читаєте зараз?

— Мені подобаються письменники, що володіють сильним голосом – це коли ти читаєш речення і одразу розумієш, хто автор. Як Чак Поланік, наприклад, або Джонатан Фоєр. Вони можуть багато про що розповісти. Мені подобаються історії, які змушують сміятись, плакати чи боятись. Це ті історії, що запам’ятовуються сильніше за все. Мій улюблений твір всіх часів – «Життя Пі». Тобі розповідають історію про хлопчика, який застряг на човні з тигром і вижив. А потім, на останніх десяти сторінках, все змінюють і показують абсолютно іншу історію – більш жахливу. Таким чином, книга ставить тобі питання: «В яку історію хочеш вірити ти?» І, звичайно, всім хочеться вірити у більш гарну історію. Це дійсно сильна книга.

— У вас є велика кількість нагород. Як ви почуваєте себе у момент, коли отримуєте літературну премію? Чи впливає це на вас якимось чином?

— Я би так не сказав. Історія, яка отримала премію Г’юго, наприклад, написана у жанрі магічного реалізму. Вона про кохання та розлуку. Але, у той самий час, вона завоювала інтерес любителів наукової фантастики та отримала винагороду. Не зрозумійте мене неправильно, нагорода гарна і вона чудово виглядає на моєму столі (сміється). Але те, що дійсно захоплює мене – це момент, коли мені вдається змусити читача сміятись, чи плакати, чи боятися. Я отримую так багато повідомлень зі всього світу про те, що людям доводиться спати з увімкненим світлом після прочитання «Відьми». Це важливіше, ніж почесна премія. Тому що історія без читачів – це ніщо, просто слова на папері.

— «Відьму» скоро адаптують у телевізійний серіал. Як ви ставитесь до цього? Чи берете участь у написанні сценарію?

— Я дуже радий, оскільки книгу адаптує у сценарій Гаррі Дауберман – сценарист «Воно». Я хочу, аби це був темний, але, у той самий час, смішний серіал, який буде приваблювати глядачів і створювати відчуття реальної присутності. І в мене є можливість долучитись до його створення: я можу консультувати тих, хто працює над сценарієм, можу вносити свою лепту. Але я все-таки стараюсь не заважати, адже завжди, коли письменники занадто залучені до зйомок своїх фільмів, це погано закінчується. Я твердо вірю у те, що кожен повинен займатись тим, що добре вміє.

— Чи є у вас літературний агент? Як ви виходили на міжнародний видавничий ринок?

— У Нідерландах робота з літературними агентствами зводиться до мінімуму, адже ринок зовсім маленький. Але я усвідомив, що для того, аби поширити «Відьму» за межі своєї країни, мені потрібен агент, адже самому з цим впоратись неможливо. Я виграв премію за одне зі своїх оповідань і отримав грошову винагороду. Виграш я вклав у переклад на англійську мову. Після цього я поїхав у Британію, знайшов видавництво і продав авторські права. Роман помітили в Америці, він почав поширюватись, а на мене почали звертати увагу. Завдяки своїм вкладенням і постійним поїздкам до Америки та Британії, я зміг створити мережу зв’язків. Коли я отримав премію Г’юго, мною почали цікавитись ще більше, і я зміг винайняти літературного агента. Вона професіонал своєї справи і їй вдалось продати «Відьму» у 26 країнах. Коли книга вийшла в Америці, сам Стівен Кінг, герой мого дитинства, написав про неї хвалебний твіт.

Я впевнений, що коли ти хочеш вийти за свої локальні межі, то тобі необхідні зв’язки, як і у будь-якому іншому бізнесі. І мені це подобається, адже бути письменником – це не лише сидіти вдома і друкувати історію, а ще й створювати свою аудиторію, настільки велику, наскільки це можливо.

— Розкажіть про досвід роботи з видавництвами та редакторами зокрема. Як відбувається цей процес?

— Мої перших два романи були видані у Нідерландах маленькими видавництвами з мінімальними редакторськими правками. Але мій третій роман помітило найбільше видавництво Голландії, що спеціалізується на трилерах. Вони працювали з Деном Брауном, Стівеном Кінгом та іншими відомими авторами. Я відправив редактору свій рукопис. Він повернув мені його назад через тиждень, прикріпивши до нього e-mail, де зазначалось, що деякі моменти варто змінити. Потім було декілька сторінок негативних коментарів. Весь мій рукопис було перекреслено його примітками, деякі сторінки викреслені. Я зателефонував йому і запитав, чим йому не сподобалась книга. Він відповів: «О ні, мені дуже сподобалось. Тому я приділив їй так багато своєї уваги, я хотів зробити її кращою». Кожен письменник у певний момент повинен зрозуміти, що необхідно розвиватись, покращувати свої роботи. І хороший редактор тут буде дуже доречним. Редактор мого третього роману викреслив з нього цілих 20 000 слів. З одного боку, це важко, але з іншого – цей досвід допоміг мені стати кращим як письменник.

— Чим є для вас література?

— Література – це передача емоцій у формі хорошої історії. Вона зачіпає тебе і досягає самого серця. Хороша історія має зачепити і змусити задуматись. Є один твір голландської літератури, що називається «Вечори», авторства Герарда Реве. Ця книга – ні про що. Вона про п’ять днів небуття. Вона вважається важливою частиною голландської літератури. Коли ви даєте дитині подібну книгу – а мені її дали, коли мені було 15 – вона повністю вбиває пристрасть до читання. Мій вчитель назвав її святкуванням небуття, але я подумав, що хочу святкувати щось, а не ніщо! Я хочу історію, в якій щось відбувається. Тому в мені зростав інтерес до американської літератури, де твори орієнтовані на сюжет, але при цьому в них є ідея.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ