Екологічний підхід з економічною вигодою

0
932
На фото: координатор дослідницького центру EnWirenment Владислав Ілюхін.

За статистикою, екологічне неблагополуччя починається тоді, коли чисельність населення у місті перевищує 100 тисяч осіб. Тоді усе більше територій віддається під забудови, усе більше автомобілів забруднюють атмосферу і все менш комфортно почувають себе жителі міста.

Але урбанізація – це глобальний процес, який неможливо ось так просто зупинити чи розвернути в інший бік. Люди переїжджають у великі міста тому, що їм це економічно вигідно, там вони отримують більше можливостей, розвиненішу інфраструктуру та вищі зарплати. Тож потрібно шукати шляхи вирішення проблеми, аби не зашкодити ні природі, ні населенню.

Експерти із дослідницького центру EnWirenment переконані, що вихід із такої ситуації один – раціонально використовувати наявні ресурси та впроваджувати у життя нові технології. Тим паче, що такий розумний підхід має під собою й економічне підґрунтя – будувати екологічно значно вигідніше, аніж ви думали. Тож ми поспілкувалися з координатором центру Владиславом Ілюхіним і дізналися про роботу центру та тенденції екологічного містобудування в Україні та світі.

— Ваш центр відкрився узимку цього року. Якими проектами Ви зараз займаєтеся?

— Зараз ми рухаємося із двома проектами: це густота зелених насаджень та температура у місті, а також фізичний розвиток міст. Ми досліджуємо, як міста ростуть, змінюються, адже в природі усе взаємопов’язано. Наприклад, якщо асфальт або каміння нагрівають поверхню, то зелені насадження, навпаки, позитивно впливають на температуру, охолоджують міста.

— Як Ви можете оцінити сьогодні співвідношення зелених зон та забудов в Україні?

— Ми дивимося зараз не на відсотки, а на тенденцію, і видно, що зелених зон стає кількісно менше. І тут навіть проблема не в тому, що їх стає менше, а в тому, що ці зелені зони засаджують нераціонально. Наприклад, вкладати гроші в однолітні рослини – не дуже розумне рішення. Набагато краще зробити правильний ландшафт, який буде сам постійно оновлюватися. До того ж потрібно враховувати ситуацію з алергіями, брати до уваги температурні показники і так далі.  Тобто є дуже багато моментів, коли можна і економічно, і фізично змінювати ситуацію у кращу сторону. Тому тут навіть не так впливає елемент розміру насаджень, як елемент розумного використання площі.

IRYNA DRONOVA, «THE POTENTIAL OF REMOTE SENSING TO IMPROVE LANDSCAPE RESEARCH AND MONITORING AT UNDER-STUDIED SPATIAL SCALES», UC BERKELEY

— Наскільки розумно сьогодні використовують ці площі в Києві?

— Звісно, є багато нюансів, але Київ усе ще залишається зеленою столицею. Це те, що нам потрібно зберігати, адже значно краще вкласти гроші у дерево, аніж у кондиціонер, а потім ще й у спеціальну систему підтримки кондиціонера. Це те, чим займаємося ми, це те, що змінює світ.

Але існує ще й дуже багато законодавчих елементів, які заважають посадити це дерево. Ти не можеш просто прийти і посадити його, потрібно, аби місто взяло рослину на баланс, аби її хтось поливав, доглядав за нею. Все це має працювати в системі, а наше завдання – допомогти цій системі, надати їй інформацію для правильного використання ресурсів.

Зараз потрібно вивчити все досконало і лише тоді використовувати ці дані, аби дерева не вигорали на сонці на наступний день після посадки, аби ми отримували нормальну енергію від сонця, а не непритомніли від сонячних ударів.

— У Вас на сайті також йдеться про екологічний дизайн. Що це і чи існує він в Україні?

— Це те, до чого тяжіють зараз усюди, тому що дешевше зробити матеріал, який ти потім переробиш і який не потрібно буде десь закопувати чи утилізувати, витрачаючи величезні кошти. Можна значно ефективніше пропрацювати таку структуру проекту, щоб, посадивши дерева та встановивши систему поливу, людина змогла зекономити величезну кількість грошей. Тому що можна побудувати дім із таких матеріалів, які притягуватимуть сонце, потім потрібно буде встановлювати дорогі кондиціонери і спеціальні обслуговуючі системи. Це дуже багато грошей і Україна лише рухається до перших столиць світу, але в нас є й інші проблеми, на які варто було б відправити ці кошти.

Зараз приклади екологічного дизайну в Україні є, безумовно, але вони усі локальні. Це конкретні забудовники, які намагаються експериментувати, пробувати щось нове.

— Які території України Ви зараз досліджуєте?

— Ми вирішили рухатися поступово і розпочали роботу з обласних центрів. Там набагато більше готової інформації, яку можна відразу взяти і проаналізувати, до того ж там є більше спеціалістів і активніше ведеться робота.

На жаль, наукова робота ведеться дуже повільно: усе потрібно перевірити, результати повинні бути рецензовані усіма учасниками, але від цього нікуди не подінешся. Зараз до нас підключилися такі партнерські університети, як Оксфорд, Ізраїльський університет, Лондонський.

— За яким принципом Ви співпрацюєте? Хто обробляє інформацію, хто збирає, хто рецензує?

— Ми думаємо, що потрібно використовувати ресурси усіх партнерів, тому локальну інформацію обробляємо у Києві, а інформацію, яку університет Берклі отримує із супутникових знімків, обробляють спеціалісти звідти.  Далі ми направляємо нашу інформацію до нашої наукової групи в Каліфорнії, там усе зводять і отримують одну збалансовану картинку.

Якщо є можливість долучитися до найкращих дослідників світу, то потрібно цим користуватися. Знаєте, інформації щодо територій України у міжнародній літературі зараз, на жаль, мало. І тут якраз дуже допомагає участь дослідників світових. І саме тому ми б хотіли комбінувати роботу всіх сторін, щоб українські локальні дослідники співпрацювали з дослідниками світовими.  

— Як наукові дослідження містобудування впливають на економіку країни?

— Якщо ми хочемо залучити зовнішніх інвесторів, пояснити і розказати їм, чому потрібно вкладати гроші в Україну, то потрібно про цю Україну дати хоча б якусь інформацію. Якщо людина тут живе і розуміє, що відбувається, то вона знає, куди може вкласти гроші, а куди – не може. Людина ж, яка не проживає в Україні і не знайома з усіма умовами, навряд чи буде довіряти інформації, якої просто немає. Зараз лише починаються усі ініціативи з відкритих даних і їх поки що не так багато, як би хотілося. Хоча економічний ефект від такої інформації дуже великий.

IRYNA DRONOVA, «THE POTENTIAL OF REMOTE SENSING TO IMPROVE LANDSCAPE RESEARCH AND MONITORING AT UNDER-STUDIED SPATIAL SCALES», UC BERKELEY

— Чи довіряють дослідницьким даним в Україні?

— Усі зараз доволі з недовірою ставляться до відкритих даних, але потроху люди починають розуміти, що це не «великий брат», який за тобою слідкує, а інструмент, який ти можеш використати, щоб спростити свою роботу. Доповнити кадастрові карти, інвестиційні програми тощо. Ти розумієш, на чому можеш фокусуватися, які справи розвивати, яке призначення тієї чи іншої території. Бо в нас же в документах нічого не зрозуміло. А тут інформація за 27 років, з якої люди можуть дізнатися, що  і де відбувалося, як це вплинуло на територіальні умови.

Думаю, забудовники і влада будуть прислуховуватися до цих даних. Я бачу дуже хорошу перспективу, просто тому що люди завжди будуть користуватися тим, що вигідно. Якщо тобі вигідніше вкласти менше грошей у системи, які передбачають екологічний підхід, то будуть цими нормами користуватися. У нас немає якогось шляху, він у всіх один: люди хочуть вкладати менше грошей і отримувати більше.

— Як саме Ви досліджуєте розвиток міст в Україні за минулі 26 років?

— Насправді, є дуже багато ресурсів. Це і дані Міністерства екології, і карти, й інформація з сенсорів, датчиків, які були встановлені до цього. Їх небагато, але нам потрібно нормально на це реагувати і використовувати усі наявні ресурси, які можуть доповнити те, чого в нас не так багато. Так, ці дані з кожним роком стають усе детальнішими, але вони були і до цього. Завдяки їм ми можемо досить чітко проаналізувати тенденції. Так, ті датчики не такі точні, як зараз, але все-таки ми можемо розуміти, як і що змінювалося.

IRYNA DRONOVA, PROJECT «VISUAL AESTHETICS IN ENVIRONMENTAL HETEROGENEITY», UC BERKELEY

— Яких помилок найчастіше допускаються забудовники у містах?

— До кожної території потрібно підходити індивідуально. Але існують якісь основні принципи. По-перше, важливо використовувати можливості наукових даних і великих даних. Їх не потрібно боятися, їх потрібно використовувати. Ми живемо у такий період, коли ти нічого не можеш приховати, все про тебе є у відкритому доступі. І ці дані потрібно використовувати.

По-друге, це екологічний підхід. Тому що ми можемо виробити усе два рази, ми можемо виробити якісь екологічні продукти, нові ресурси, а екологія у нас одна. Ти ще однієї території собі ніде не добудуєш. І зараз найбільші європейські та американські міста розуміють, що це дешевше та вигідніше усім: збудувати із тих матеріалів, які можна переробити, а не вкладати додаткові гроші в додаткові системи. Ти зможеш повторно використовувати ці матеріали, ти не хоронитимеш їх там, куди потім сто років нікому не можна буде підходити.

От я бачу два зараз основних принципи. Я розумію, чому цим не користувалися, бо не мали інформацію про це. Але не розумію, чому цим не користуватися зараз.

— Відповідно до Ваших досліджень, як Ви бачите українські міста років через десять?

— Це залежить від того, яким шляхом ми будемо рухатися. Якщо ми будемо використовувати технологічні можливості, які є зараз, то перспективи чудові. У нас хороша екологічна територія. З нею не так складно працювати, адже є й гірші міста, які знаходяться в пустелі. Є Китай, де багато людей і потрібно дуже добре продумати інфраструктуру. В Україні з усім цим дуже хороша ситуація. Нам зараз потрібно лише зрозуміти детально те, з чим працювати, як ефективно використовувати ці території. І за 10 років ми побачимо всі результати. Ми працюємо не з територією, де все погано, а з тією, де все нормально. Головне – не дати ситуації дійти до критичної межі.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ