Хочу повернути майстерність створювати одяг – Марія Квітка

0
5647
Марія Квітка — науковий консультант та куратор проектів Українського Інституту Історії Моди

Український Інститут Історії Моди — перший в країні інтерактивний центр історичного та сучасного одягу. Інститут представляє собою простір для тимчасових виставок, тематичних та освітніх заходів, а також дослідницьких проектів у сфері моди. Ми поговорили з одним із засновників та директором Інституту Марією Квіткою про майбутні плани розвитку та вже відомі на всю країну проекти «Витоки» та «Спадок», що демонструють історичний розвиток української моди.

Відроджувати культуру та традиціїце достатньо складна робота. Як виникла ідея цим займатися? Чий це задум?

— Насправді ідея створити таку повноцінну структуру належить Людмилі Климук, керівнику відділу науково-дослідницької роботи. В Україні достатня кількість фахівців, що займаються історією вбрання. Наприклад, є люди, які досліджують сільський стрій, військову форму або міську моду. Але досі не було такого об’єднавчого центру, де ці люди могли б між собою комунікувати, взаємодіяти. Не було установи, яка б досліджувала всі епохи, всю історію одягу в Україні.

Зараз над проектами працює одна сформована команда?

— У нас зовсім невеличка команда, до десяти осіб. Ми долучаємо фахівців за потреби, в залежності від теми проекту. Якщо це, наприклад, сільська мода XIX — XX століть, то ми залучаємо етнографів, фольклористів, дослідників саме цієї епохи. Іноді доводиться проводити експедиції, вивчати певний регіон, відшуковувати речі. Таким чином ми працювали над проектом «Спадок» для FILM.UA Group.

Якщо це військово-історична тематика, то, відповідно, ми звертаємось до людей цього напрямку. Наприклад, наша команда розробляла проект «Відважні» спільно з Національним Музеєм Революції Гідності. Це був своєрідний перформанс, а потім і фотопроект, що відображає 100 років революційної моди. У цьому випадку ми консультувались із військово-історичним клубом «Повстанець», з Національним військово-історичним музеєм України та з окремими реконструкторами.

Бувають проекти, які на перший погляд зовсім невеличкі, але до їх створення долучаються близько 100 людей.

Розкажіть про одяг різних епох. Чи багато його в Україні? Наскільки важко його знайти? Чи буває так, що взагалі немає можливості знайти?

— В Україні збереглась надзвичайно велика кількість зразків одягу ХІХ – ХХ століть. Це переважно речі селян: сорочки, плахти, корсетки, намиста та інше. Є області, такі як Тернопільщина, Івано-Франківщина, Полтавщина, Черкащина, Рівненщина, звідки й досі привозять дуже багато старовинних речей. Зараз модно мати навіть у себе в гардеробі якусь автентичну одежину.

Але є регіони, речі яких майже нереально знайти. Нещодавно ми закінчували цикл відеороликів «Спадок». І ось нарешті зняті всі 24 області та Крим. Перші 16 строїв ми зібрали фактично за два місяці, бо це ті 16 регіонів, з якими не дуже важко працювати, якими ми займаємось постійно. Але до зйомок дев’яти завершальних областей, таких як Миколаїв, Херсон, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ та ін., ми готувалися більше чотирьох місяців. Ми вивчали фондові збірки музеїв, виїжджали практично безуспішно в регіони і ледь змогли відтворити потрібні образи. Певні фрагменти вбрання довелося відтворювати за музейними зразками.

Ми дуже багато співпрацюємо з колекціонерами. Вони дають змогу вивчати та демонструвати зразки вбрання, що знаходяться у їх приватних збірках. Практично увесь одяг, що ви могли бачити на показах проекту «Витоки», надано ними з їхніх скарбниць.

— Яка мета проекту «Витоки»? Щоб люди просто знали про свої традиції, чи загалом відродити культуру? Чи у Вас є бажання втілити це в сучасне життя, щоб це носилося?

— Коли я відкриваю старі фотокартки, мене вражає те, наскільки доладно і вишукано вбирались, до прикладу, селяни. Ти дивишся і розумієш, що цим хочеться пишатися. А от сьогоднішній вигляд українок мене збентежує. За останні 100 років смак дуже спаплюжився. Наші жінки стали одягатися якось кітчево, шароварно.

Напевно, особисто моя задача – естетичне виховання. Мені подобається дивитися на ті трансформації, що відбуваються у суспільстві після запуску наших проектів. Своєрідна програма «До і Після». Подобається бачити, як люди усвідомлюють різницю між шароварним і справжнім, як прокидається почуття гідності. Ми показуємо старий світ, але для більшості українців він є абсолютно новим.

Бажання, щоб носили знову такий одяг, немає. Той час пройшов. Але хочеться повернути ту майстерність створювати одяг, повернути ті вміння відчувати і розуміти форму, фактуру, колір. Ми зараз одягаємо на себе три кольори, і вважається, що четвертий уже зайвий. А наші предки могли поєднати в одному костюмі й десять кольорів, але настільки витонченими були ці ходи, ці поєднання. Іноді не вкладається в голові, який фантастично стильний вигляд мали селяни.

Марія Квітка — науковий консультант та куратор проектів Українського Інституту Історії Моди

Розкажіть про Інститут, про Вашу програму. Це тільки проекти?

— Ми проходимо досить важкий етап становлення, формування команди, переймаємо закордонний досвід, вивчаємо потреби українців у цій сфері. Власне кажучи, ми накопичуємо сили на те, щоб відкрити через декілька років постійний виставковий простір і зробити його абсолютно прозорим, незамаскованим для людей. Найближчі два роки ми розуміємо, що осилимо лише тимчасові проекти.

Хотілось би почути більше про виставкову діяльність.

— Ми маємо певний орієнтовний план. Але поки немає приміщення, то все це більше нагадує вимріювання виставок. Наприклад, ми незабаром маємо втілити виставковий проект, присвячений заможності українців. Плануємо продемонструвати експонати від XVIII до XXI століття, що сяятимуть усіма-усіма відтінками золота. Можна буде побачити і пишні туалети жителів міст, і величні ризи священнослужителів, і бездоганні однострої військових, і екстравагантні костюми радянської молоді, і провокативні витвори сучасних дизайнерів.

Які у Вас плани на 10 років?

— В ідеалі хотілося б, аби це вже була повноцінна, повномасштабна, інтерактивна установа із виставковим простором, дослідницьким центром, фондосховищем.

Як зараз змінилося ставлення населення до старих речей і одягу зокрема?

— Сильно. Для мене найяскравіше – це приклад цін на ці речі. Раніше можна було купити сорочку за 100-150 грн., іноді й за 50 грн., а за 200 грн. — взагалі цілий пакет розкішних сорочок. Не так давно це все не цінувалося так, як зараз. Старі речі уже продають за тисячі. Люди стали менше цуратися, все менше викидають чи спалюють, знаходячи старі речі на горищах. Якщо ці речі для них не є родинною цінністю, вони їх продають, і зрештою річ потрапляє до тієї людини, яка буде її шанувати й зберігати.

— Відомо, що одяг – це постійний пошук. Хто допомагає Вамколекціонери, музеї?

— Як і говорила раніше, переважно ми беремо одяг у приватних колекціях. У нас є зовсім невелика власна колекція, бо нам часто дарують експонати. Ну а часом просто не можеш пройти повз і купуєш десь випадково на барахолці, де завгодно можеш знайти річ.

Розкажіть про проекти. Що було перше, яка ідея?

— Перший ініційований мною проект – «Витоки». Я тоді працювала в музеї Гончара. Ми робили цей проект музейною командою. Нам казали, що це такий ризик – робити показ національного одягу, ще й в рамках Ukrainіan Fashion Week. Так, раніше нічого подібного не було, бо не було що показати, люди не розуміли, що це може виглядати класно. Ти на пальцях просто пояснюєш, обіцяєш, що це не буде жахливо. Але сьогодні про це смішно говорити й згадувати.

Які ще були проекти?

— Ми долучилися до створення проекту «Щирі». Це проект Домосфери і Gres Todorchuk PR. Дуже пишаємося такою співпрацею. Один із останніх – це «Спадок», наш улюблений проект, бо нарешті ми відтворили всі 24 області і Крим. До нас ніхто цього не робив. А ми цим дуже пишаємося — адже немає жодної книжки, жодного видання, ніякої ілюстрації чи картиночки, ніким не було зібрано 24 регіони України і Крим в костюмах. Ми зняли навіть два Крима: український і кримськотатарський.

«Спадок» Ви й далі розвиваєте?

— Ми зараз завершили цикл про жіноче святкове вбрання. Звісно, сподіваємося продовжити, поки думаємо над темою, є деякі ідеї. Однозначно, ми хочемо продовжити.

Ви свою роботу забезпечуєте завдяки спонсорам?

— Так, ми втілюємо свої проекти завдяки підтримці спонсорів. Наш Інститут створено за підтримки Фонду родини Загорій. Ми неодноразово зверталися за допомогою до держави, але історія моди вважається не вкрай серйозною сферою за їх думкою, тому наші проекти ніколи ними не підтримувалися.

Скільки чоловік з команди працює над одним проектом? І скільки загалом?

— У нас є декілька науковців, головний зберігач, фотограф, обліковець, PRщик, СММщик, є бухгалтер, юрист. А загалом, я думаю, що нас сотні. Наприклад, ми намагалися порахувати, скільки людей разом з моделями, продюсерами, операторами долучилися до «Спадку». Ми нарахували близько 150 людей. Тобто це так званий костяк. Тут є команда. Хтось долучається всього на два дні, іноді ми беремо у людини взуття. І без цього взуття нічого бути не могло б, бо воно там потрібне. І ніби це такий собі нюанс, але людина важлива.

А хто ті люди, які позують у ролі моделей?

— На «Витоках» моделями були дівчата з «Супермодель по-українськи». Цю програму дивляться дівчатка від 10 до 16 років. У них усіх є інстаграми, фейсбуки, там сотні тисяч підписників, і ми хотіли, щоб таким чином навіть діти звернули увагу на наш проект. Ми думали, що це тільки раз, але на другий раз ми зрозуміли, що хочемо працювати з командою Нового каналу.

А для інших проектів?

— У проекті «Щирі» знімалися українські зірки: Тіна Кароль, Маша Єфросиніна, Ада Роговцева, Марічка Падалко, Регіна Тодоренко. Вони виконали просвітницьку функцію, бо нашою метою було через зірок донести, що історичний костюм – це класно. І це спрацювало. Перший наклад календаря продали за одну добу.

Щодо «Спадку», то кожен костюм вимагає свого типажу. Ми підбираємо героїнь під одяг. До того ж це і дівчатка, і жінки, які дотичні виключно до культури: етнографи, фольклористи, історики, писанкарки, вишивальниці, ткалі. Тобто це люди, яким не байдуже традиційне мистецтво.

Де про Вас можна почитати?

— Фейсбук, інстаграм, сайт.

Як Ви відтворюєте костюм? Одяг є, а як відтворити сам образ?

— Нам допомагають дуже старі фотографії, картини, замальовки. Або ж читаємо розвідки, дослідження, спогади.

Костюми по Україні в принципі схожі?

— Так. В кожному є сорочка. Але сорочка є нижньою білизною, а далі починається — десь носили спідниці, десь плахти, десь дерги, десь горбатки. За функцією вони однакові, але геть по-різному одягаються, носяться, майже в кожному селі по-різному називаються. Схожі костюми тим, що естетично довершені. І створені надзвичайно майстерно та з любов’ю.

А аксесуари?

— Аксесуари теж всюди різні. Найбільш популярним є корал, і зустрічається він майже всюди.

 

#Анна_Бабак

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ