Андрій Авторгов: Судові рішення, що не виконуються на практиці, нічого не варті

0
7967
Андрій Авторгов

Андрій Авторгов — один із найвідоміших в українському юридичному середовищі фахівців з питань банкрутства, боргів та виконання судових рішень. Він є автором багатьох публікацій щодо проблем виконання судових рішень у науково-практичних та юридичних виданнях,  активно задіяний у реформуванні системи. Тому не дивно, що став одним із найперших судових виконавців в Україні.

Community поговорив із Андрієм Авторговим про те, чому відсоток виконання судових рішень не може підвищити виключно реформування державної виконавчої служби, а також про те, з якими судовими рішеннями матимуть справу приватні виконавці в Україні та чим відрізнятимуться від колекторів.

 — У Вас була успішна адвокатська практика. Чому вирішили стати приватним виконавцем?

— На межі 90-х та 2000-х я працював державним виконавцем і мені подобалась ця професія, навіть незважаючи на значне навантаження і низьку зарплатню. Але мені також хотілось спробувати себе і в адвокатурі, тому я склав «адвокатський іспит» і почав працювати, але моя спеціалізація знову ж таки була пов’язана із судовим виконанням та банкрутством. Професія виконавця, як то кажуть «не відпускала». І для своєї кандидатської дисертації я обрав тему «Адміністративно-правовий статус державного виконавця». Це потрібна та відповідальна справа, і я вірю що інститут приватних виконавців буде ефективно працювати, а професія приватного виконавця стане такою ж престижною, як професія судді, адвоката чи прокурора.

Про інститут приватних виконавців

— Запровадження інституту приватних судових виконавців — одна з тих реформ,  доцільність якої майже ніхто не піддає сумніву. Проте виникає питання: чому не можна було обійтися реформою державної виконавчої служби? Просто підвищити зарплатню виконавців, збільшити штат служби, замінити старі кадри на нові, як це зробили в поліції…

— Державна виконавча служба існує близько 18 років. Увесь час уряд і законотворці намагалися реформувати її саме в цьому напрямку. Тобто, коли вже, скажімо, зарплата виконавця ставала зовсім злиденною, нібито щось робили. Але завжди було зрозуміло, що держава стосовно зарплатні та мотивації не може кардинально щось змінити. Тобто вона додавала якусь певну суму до окладу, збільшувала трохи штат виконавців, вносила ще якісь косметичні зміни до процесуального законодавства, і всі говорили: «От тепер ми запрацюємо!» Але насправді нічого не відбувалося.

І якщо ми зараз зайдемо до будь-якого відділу Державної виконавчої служби, то побачимо, що там, як і раніше, сидить державний виконавець, із головою завалений паперами. Це — виконавчі провадження, які лежать у нього на столі, у шафі й на шафі, на підвіконні. Його завантаження і зараз дуже велике, а мотивація слабка, адже винагороду почали платити лише рік тому, та й то не зовсім рівномірно.

— Але ж за роботу виконавчої служби стягується 10% виконавчого збору від суми стягнутого боргу. Тому, якщо б виконавці збільшили свою ефективність, то і служба мала б більше фінансування. Зокрема, кошти на матеріальне заохочення виконавців.

— Половина з цих 10% йдуть до держбюджету, а решта — на фінансування роботи ДВС, в тому числі і сплату винагороди. Проте розмір виплат залежить від того, наскільки відповідає робота того чи іншого відділу Виконавчої служби чи окремого виконавця певним критеріям. Тому стверджувати, що ці 10% цілком йдуть на фінансування роботи державних судових виконавців, буде неправильно.

— Скільки в Україні зареєстровано приватних виконавців?

— Трохи більше 60 осіб. Іспит на приватного виконавця вже здали біля сотні. Коли решта цих людей застрахує свою діяльність, відкриє офіс та пройде його перевірку на відповідність вимогам Мінюсту, цих приватних виконавців також занесуть до реєстру й вони зможуть працювати.

— Скільки, на Вашу думку, у нас працюватиме приватних виконавців через рік? Через два?

— Мені важко сказати. Охочі піти в цю професію є, і в Мінюсті говорять, що їх доволі багато. Але більшість із цих людей воліє подивитися, як інститут працюватиме взагалі, як підуть справи у тих, хто першим розпочав працювати.

Крім того, з двох останніх груп іспит склав лише один претендент, і між кандидатами та Мінюстом почався конфлікт: кандидати грішать на збій системи тестування, а Мінюст це категорично заперечує.

Не думаю, що протягом найближчого року у нас з’являться тисячі приватних виконавців, які швидко покращать відсоток виконання рішень. Багато хто зараз складає іспити просто для того, щоб мати в запасі ще одне посвідчення, при тому, що у них вже є успішна адвокатська практика або держслужба. Тому вони нікуди не поспішають.

— А чи можна суміщати адвокатську діяльність із роботою приватного виконавця?

— Ні, не можна. Приватний виконавець може суміщати свою діяльність тільки з роботою арбітражного керуючого. Були певні дискусії з цього питання, і я особисто теж вважаю, що таке суміщення не піде на користь ні адвокатурі, ні інституту приватного виконавця. По-перше, тут є конфлікт інтересів, бо адвокат може захищати також боржника. По-друге, на мою думку, у приватного виконавця навряд буде час займатись ще й адвокатськими справами. Тому що ця діяльність займає досить багато часу.

— А скільки часу потрібно, на Ваш погляд, щоб відсоток виконання рішень в Україні суттєво покращився?

— Упевнений, що для цього потрібно принаймні кілька років. Швидкість буде залежати від того, скільки людей протягом цього часу прийде в професію. А також від кількості боргових справ у судах, що, насамперед, залежить від економічної ситуації в країні. Все це формуватиме навантаження на судових виконавців і впливатиме на їх роботу.

— Справа тільки в тому, що в країні економічна криза, чи в чомусь іще?

— Щоб швидко збільшити відсоток виконання, інститут приватних виконавців треба було вводити ще 10-15 років тому, а не чекати, доки ситуація стане критичною. Крім того, у нас, на жаль, ніхто не звик підкорятися рішенням суду. Від виконання судових рішень прагнуть ухилитися всі, – як у приватному, так і в державному секторі. У нас є значна кількість судових рішень, що зобов’язують Пенсійний фонд чи Управління соціального захисту населення перерахувати пенсію, стягнути з них кошти тощо. Але юристи цих органів оскаржують до останньої інстанції навіть вочевидь законні рішення і всіляко ухиляються від їх виконання. Але ж саме держава має показувати приклад того, як треба виконувати судові рішення без усякого примусу!

— Тобто, можна сказати, що запровадження приватного виконання це також покращення самої судової системи?

— Звичайно, адже рішення, яке є лише на папері, нічого не варте, якщо його не виконують.

Про іноземний досвід

— В яких країнах ще діє інститут приватних виконавців? Про що свідчить їх досвід?

— Кажуть,  що в країнах, де працює інститут приватних виконавців, справи з відсотком реального виконання, значно кращі ніж там, де їх немає. Навіть зменшується кількість скарг до Європейського суду з прав людини. Приватні виконавці є, наприклад, у таких пострадянських країнах, як Грузія, Казахстан, Молдова, країни Балтії.

— А в яких країнах ЄС діє інститут приватних виконавців?

— Там подібна система працює по-різному. У Німеччині, наприклад, є державна форма виконання, але офіс приватного виконавця може знаходитися в приватному помешканні самого виконавця. Тобто виконавець є державним службовцем, але де-факто це виглядає як приватний, — більше того, як сімейний бізнес. Адже офіс — у житловому будинку, дружина виконавця може працювати секретарем або діловодом.

Якщо взяти, наприклад, Францію, то в цій країні інститут приватного виконання налічує декілька сотень років, є навіть професійні династії.

Там приватний виконавець поєднує елементи державної служби й підприємництва — за рахунок того, що держава контролює діяльність виконавця, але фінансує він себе сам. У такому випадку немає навантаження на держбюджет, бо всі витрати, пов’язані з оплатою послуг приватного виконавця, покладаються на боржника, який не хоче добровільно виконувати рішення суду. Отака проста логіка. А в Україні логіка такого фінансування викривлена.

— Чому?

— У нас виконавчу службу фінансують всі платники податків, навіть якщо вони ніколи не були ані стягувачами, ані боржниками. Тобто вони своїми податками утримують державну виконавчу службу, хоча вона може їм ніколи в житті не знадобитися.

Про колекторів, клієнтів та різні види спорів

— Чим відрізняється приватний виконавець від колектора, який, врешті-решт, теж повертає борги кредитору?

— Найперше тим, що колектори фактично працюють нелегально, адже у нас немає закону про колекторську діяльність. А закон про приватних виконавців є. Колектор — це така, якщо можна так висловитися, м’яка форма здирництва. Якщо ж колектори працюють жорстко, погрожують, або взагалі вдаються до знищення майна, то це вже – чистої води кримінальне правопорушення.

Крім того, для колектора взагалі неважливо, чи є рішення суду про стягнення боргу, чи обґрунтовані вимоги кредитора, чи ні. На практиці колектори можуть навіть не з’ясовувати, чи є взагалі борг, який вони намагаються стягнути, чи не сплинув термін його позовної давності. Їм достатньо мати на руках якийсь навіть незрозумілий документ про те, що одна особа винна іншій.

Натомість приватний виконавець діє виключно в рамках закону, — того самого, яким керується і Державна виконавча служба. Тобто на підставі рішення суду, що набрало чинності. Закон наділяє виконавців певними повноваженнями на стягнення боргу, також він дотримується певного порядку дій.

— З кого, на Вашу думку, складатиметься перша хвиля клієнтів приватних виконавців? Це будуть здебільшого юрособи-кредитори, банки? Чи багато буде серед них фізичних осіб?

— Гадаю, що це будуть і банки, і факторингові компанії, і бізнес, а також і фізичні особи, якщо йдеться про договір позики на значні суми.

— Але серед громадян поширена думка, що держава запровадила інститут приватних виконавців насамперед для того, щоб вони масово вибивали борги за комунальні послуги. Наскільки такі побоювання мають сенс?

Це твердження, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Дійсно, приватний виконавець має повноваження забезпечувати виконання чинного рішення суду щодо стягнення втому числі і заборгованості за комунальні послуги. Але на практиці вони навряд чи будуть цим займатися. Бо це не буде економічно цікаво приватному виконавцю. По-перше, суми маленькі, по-друге, зараз законодавством передбачений певний мораторій на звернення стягнення на єдине житло якщо сума боргу не перевищує 20 мінімальних розмірів заробітних плати, що на сьогоднішній день складає 64 тис. грн., тобто за борг менше, ніж ця сума, єдине житло у боржника не відберуть.

— Тоді за яких обставин приватні виконавці можуть контактувати з фізособами?

— Люди мають зрозуміти, що приватний виконавець стане їм у нагоді, коли, наприклад, винуватець дорожньо-транспортної пригоди не хоче компенсувати шкоду потерпілому, або ж, якщо сусід відмовляється відшкодувати шкоду, від залиття квартири, попри рішення суду про обов’язок відшкодувати збитки. У випадках, коли людина позивається до свого роботодавця чи страховика через невиплату зарплатні чи страхового відшкодування, чи до банку, який не повертає депозит. В усіх цих випадках громадянин може звертатись до приватного виконавця, який виконає рішення на його користь.

— А чи може допомогти приватний виконавець у випадках, коли майно, на яке може бути звернуто стягнення, фактично знаходиться у користуванні боржника, і він є єдиним, у кого є майнові права на цей об’єкт, але право власності не зареєстроване. Так буває, наприклад, коли спадкоємці навмисно не реєструють право власності на квартиру, яку вони успадкували від родичів, аби виконавці не змогли примусово продати її заради сплати їхніх боргів.

— У таких ситуаціях можна скористатися нормою Цивільно-процесуального кодексу (ст.37 Цивільно-правового кодексу України),що дозволяє за ухвалою суду звернути стягнення на майно боржника, на яке не зареєстровано право власності.

Зараз справді такі проблеми виникають доволі часто через кризу неплатежів за кредитами, які видавалися ще під час кредитного буму. Якщо позичальник помер, то спадкоємці умисно не оформлюють спадщину, аби банк не міг звернути на неї стягнення.

Про виконання рішень суду у немайнових спорах

— Коли йдеться про виконання рішень щодо боргових спорів чи про відшкодування збитків, цілком зрозуміло, як саме буде проходити примусове виконання і що тут може зробити приватний виконавець. А що можна зробити, якщо йдеться про те, що відповідач не виконує рішення суду про зобов’язання вчинити певні дії? Що можна зробити, коли людина або організація ухиляються від виконання такого рішення?

— Такі рішення  виконуються неналежним чином з огляду на те, що у нас немає ефективного механізму примусу для таких випадків. Аби він з’явився, до законодавства треба внести певні зміни. По-перше, виконання рішення має покладатися не на якийсь керівний орган, чи орган влади, а на конкретну відповідальну особу. Це може бути директор, голова чи якийсь інший керівник. Тоді з’явиться персональна відповідальність за невиконання рішення суду.

По-друге, потрібно вводити спеціальний вид адміністративного штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення, так званий астрент (від французького «l’astreinte» — примус — ред.) Наприклад, у Франції, якщо судове рішення немайнового характеру не виконується, суд ухвалює рішення про стягнення з відповідача штрафу — певної суми за кожний день невиконання такого рішення. Сплачується астрент на користь позивача.

У нас зараз є щось подібне в адміністративному судочинстві. Там половина штрафу йде до держбюджету, а половина — позивачу. Але для нас це поки що, на жаль, екзотика, а не усталена практика.

Проте, якби в Україні астрент ввели для всіх форм судочинства і його присудження стало звичайною практикою, то, гадаю, більшість відповідачів вже б серйозно задумалася: а чи варто зволікати із виконанням рішення суду?

— Такий штраф, напевно, також би створив сприятливі умови для виконання рішень немайнового характеру?

— Звичайно. І сплата астренту не звільняє від обов’язку виконати рішення. Такі заходи державі слід застосовувати для того, щоб рішення виконувалось. Адже судами досить часто ухвалюються рішення, які майже неможливо виконати. Наприклад, зобов’язати батька або матір приводити дитину на побачення з колишньою дружиною або чоловіком тощо. Це та категорія спорів, яку дуже не люблять державні виконавці, бо тільки вони можуть виконувати рішення про вилучення дитини, встановлення побачень, виселення фізичних осіб тощо. Але якщо за невиконання таких рішень призначати астрент, то, упевнений, відповідачі ставилися б до виконання відповідальніше.

Про вигоду та відповідальність

— Якою має бути мінімальна сума боргу, щоб приватний виконавець взявся за виконання рішення суду щодо його стягнення?

— Мені важко визначити, якою вона має бути. Можу лише сказати, що з тих 10% від суми боргу, які мають бути сплачені приватному виконавцю, він має заплатити 41,5% податку, а також за оренду офісу, користування державними реєстрами, зарплатню робітникам тощо. Тому, звичайно, йому не буде цікаво стягувати борг в 10 тис. грн. Бо на них він витратить майже стільки ж зусиль і часу, як і на стягнення 1 млн грн., а заробіток буде незрівняний: 1 тис. грн. і 100 тис. грн. мінус податки.

— Як цю проблему вирішують в інших країнах? У нас, як бачимо, для виконання рішення на невелику суму приватного виконавця не можна буде залучити взагалі…

— Є різні варіанти. Наприклад, у Болгарії є певна шкала для обрахунку розміру винагороди виконавця. Принцип такий: чим менша сума, тим більший відсоток винагороди. Якщо сума велика, відсоток винагороди менший. Якщо б у нас була запроваджена така шкала, то, гадаю, виконавці були б зацікавлені виконувати і рішення на невеличкі суми. Нагадаю, що обов’язок сплачувати винагороду покладено на боржника. Тобто не хочеш виконувати рішення на 10 тис. грн добровільно, тебе змусять його виконати, але вже на 11 тис. грн.

— Чи можуть приватні виконавці братися за виконання рішень суду, які змушують державу сплачувати компенсації приватним особам?

— Ні. Закон забороняє приватним виконавцям брати рішення, в яких стягувачем або боржником є держава. Це можуть здійснювати виключно державні виконавці.

— Як новий закон дозволяє оскаржити дії приватного виконавця?

— В судовому порядку, – так само, як і державного.

— Чи можна сказати, що державний виконавець – така ж незалежна фігура, як, скажімо, адвокат?

— Він незалежна фігура, але водночас його діяльність все одно контролює Міністерство юстиції. Воно проводить перевірки, розглядає скарги на діяльність виконавців тощо. Тому можна сказати, що на відміну від адвоката, у приватного виконавця «ступінь свободи» є меншою.

— Чи передбачено для приватних виконавців створення дисциплінарних чи галузевих комісій, асоціацій?

— Зараз при Міністерстві юстиції України діють тимчасові кваліфікаційна та дисциплінарна комісії.. Вони діятимуть, доки не створять таку комісію за участю Асоціації приватних виконавців. До неї мають увійти четверо приватних виконавців, четверо співробітників Мінюсту й один член від Ради суддів. Головою комісії є міністр юстиції або його заступник.

— Тобто Асоціація приватних виконавців не буде професійною самоврядною організацією, як Асоціація адвокатів?

— Буде, але відмінність полягає в тому, що на Національну асоціацію адвокатів України у повній мірі покладено і повноваження по доступу до професії і дисциплінарні функції, а ось самоврядування приватних виконавців поки що лише делегує своїх представників у ці комісії, і їх головою в будь якому випадку є Міністр юстиції або його заступник.

— Це скрізь так, чи є країни із самоврядуванням приватних виконавців?

— Є різні моделі. В деяких країнах частину функцій виконує Мінюст, а частину віддано на самоврядування. В Молдові, наприклад, коли тільки з’явилися приватні виконавці, весь контроль був за міністерством. А згодом, коли впевнилися, що немає ніякого рейдерства чи «колекторства» з боку приватних виконавців або ж інших порушень, майже всі функції з контролю від Мінюсту було передано самоврядній організації — Палаті приватних виконавців Молдови.

— Якщо Мінюст розглядає скарги на роботу приватних виконавців, то як він може впливати на них? Які існують дисциплінарні стягнення?

— Можуть, наприклад, призупинити чи взагалі припинити діяльність виконавця.

#Антоніна Бажан

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ