Памятники Тарасові Шевченку, як символ українізації

0
416

Коли мова йде про символи українського патріотизму та боротьби за свободу держави, прізвище “Шевченко” чи не найперше, що спадає на думку. Постать поета є знаком українізації та натхненням для патріотів десятків поколінь, у тому числі і для українських діаспор інших країн. “Кобзар” був і є настільною книгою відданих батьківщині осіб, а назви віршів збірки стають позивними бійців на сході. Саме тому присутність фігури Шевченка у інформаційному середовищі є абсолютно очевидним символом: Шевченко – це Україна. Пам’ятники поетові в інших державах свідчать про те, що нашу країну вважають вільною, а культуру самобутньою.

Анатолій Кущ, один з найважливіших скульпторів сучасної України, створив багато пам’ятників Шевченкові – комплекс  “Шляхи Тараса” на Чернігівщині, меморіали в містах Бурштині, Звенигородці, Демидів, пам’ятник поетові у Варшаві. У 2013-му Кущ розробив багатофігурну композицію за творчістю Шевченка для міста Нур-Султан. Але пам’ятник поета на вулиці казахської столиці поки що залишається в планах.

Спорудження меморіалу Кобзарю в Нур-Султані – це частина домовленості тогочасних президентів Віктора Януковича та Нурсултана Назарбаєва. Було вирішено, що у Києві встановлять скульптуру одного з найвідоміших казахських поетів Джамбула Джабаєва, а в столиці Республіки Казахстан – Тараса Шевченка. Меморіал Джабаєва відкрили ще у 2013-му в парку Нивки. Спорудження монумента  українського поета відкладалося 6 разів через відсутність фінансування. Змінювалися не тільки дати, а і локації.

У 2011 році Міністерство Культури провело конкурс. До ювілею Тараса у 2014-му треба було поставити пам’ятник в Астані (Нур-Султані), – розповідає Кущ. – Київ очолював “космонавт” наш, Черновецький. Він не хотів виділяти місце для фігури Джамбула Джабаєва. Коли Черновецького “пішли”, то ділянку надали. Влада Нур-Скултану, в свою чергу, виділила місце для памятника нашому генію. Конкурс на спорудження монументу Шевченкові пройшов, я переміг.  Було доручено розробку. Я створив багатофігурну композицію. Потім тягнули і тягнули з фінансуванням, почалися пертурбації. Перенесення термінів спорудження відбувалися зі сторони України. Коли почалися війни з Росією, ніхто не хотів в казахські справи втручатися. Росія всіх поперелякала так, що страшне діло.

Після того, як ми створили проєкт, затвердили повністю, всі документи підписали – повезли його туди, в Нур-Султан. Для памятника казахи виділили суперове місце в самому центрі. На перехресті вулиць Кінесари та Пушкіна. Коли організатори подивились на пам’ятник, затвердили “на ура”. Пройшло трошки часу, вони там передумали – іншу локацію стали шукати і знайшли. Я спочатку “обалдєл”, коли побачив той простір, на каналі біля університету ім. Гумільова. Цікава видова площадка, красивий вид на місто. Не вийшло. Запропонували ще. Я все переробив – мало вийти чудово. Більш камерно, звісно, але ефектно. І знову ні. Потім думали-думали – дали іншу вулицю, недалеко від пам’ятника Пушкіну. Там смішний Пушкін біжить, такий маленький. А ми ж ставимо солідний пам’ятник. Понад 6 метрів. 4,4 – сам Тарас Григорович, плюс постамент. З лівого боку скульптурна композиція “Казахська сім’я”, а з правого – “Кобзар”. І знову нове місце було з видом на річку. Ми вже запроектувались. Уряд Януковича виділив гроші. А потім грянула наша Революція.  Куди пішли гроші – я не зрозумів.  Практично все, що зроблено зараз, зроблено за мої кошти і за кошти комбінату НСХУ “Художник”. Держава не дала ні копійки. У 2015-му Петро Порошенко їздив у Казахстан та заявив, що наступного року пам’ятник буде стояти. Ну, 2016-й пройшов – нічого не змінилося. В 2017 році вони ще раз розглядали цю ситуацію. Знову нічого.

Проєкт пам’ятника Тарасові Шевченку в місті Нур-Султан.

Кожне з місць виділялося на короткий термін – рік або два. Влада міста Нур-Султан на засіданні приймала рішення забрати локацію, якщо на ній нічого не відбувалося. Структури Казахстану давали знати пост-фактум. Надсилали документ, у якому повідомлялося, що вони вже ухвалили рішення, не запитуючи думку української сторони.

Зараз усе залежить від українського уряду і упирається в гроші. Головне питання – чи буде встановлення пам’ятнику профінансовано, – каже дипломат Володимир Джиджора, колишній тимчасовий повірений у справах України в РК (2017—2018). – Коштує цей проєкт $1,4 млн. Якщо буде ініціатива МЗС України, і якщо її підтримає кабінет міністрів, а їх у свою чергу підтримає парламент, то пам’ятник встановлять. Ми вже котрий рік у стані війни, тому кожна копійка рахується. Це лише одна з проблем. Також треба враховувати значний вплив Росії на РК – інформаційний, економічний, військовий. Їхня місія – зменшувати інформаційну присутність України в Казахстані. Абсолютно очевидно, яке значення має фігура Шевченка. Казахстан завжди залежав від РФ, тому знаходиться, як під прямим, так і під опосередкованим впливом своїх бізнес-партнерів.

Для РК Кобзар був важливою особистістю. На цій землі він провів 10 творчо плідних років, знаходячись у засланні під царським указом. Своїми поетичними творами та замальовками українець продемонстрував Європі Казахстан, про який майже нічого не знали. В листах до друзів Шевченко висловлював пристрасне бажання відтворити побут цієї країни у малюнках.

Пам’ятники Кобзареві є в інших містах Казахстану – Алмати, Актау та Форт-Шевченко, у якому поет і знаходився у засланні. На локації, де він стояв на варті, викарбуваний хрест. Саме у цьому місті залишилися два леви – гіпсові скульптури зроблені Шевченком. Поет ніколи більше не займався скульптурою.

“Тарас Григорович любив казахів. Йому подобалося спілкуватися з ними сильніше, аніж зі своїми солдатськими приятелями. І любив казашку Катю, чий портрет здорово намалював. Про що Шевченко мріяв в тому Казахстані? Він весь час про  Україну думав, ясна річ, і мріяв про неї. Лишався він Кобзарем, хоч там, хоч тут. Все це мною пережито і відтворено в пам’ятнику Т. Г. Шевченко для Астани” – Анатолій Кущ.

Тетяна Люлька, Артем Куріхін

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ